13 грудня 2023 року пройде рівно 60 років після смерти видатного поета, палкого патріота та борця за правду Василя Симоненка. Поет-шістдесятник помер у віці всього 28 років. За такий короткий час він встиг написати безліч шедеврів, які стали класикою української літератури і увійшли до обов’язкової шкільної програми. В пам’ять про видатного митця згадуємо біографію та найкращі твори Василя Симоненка.

Василь Симоненко – біографія поета

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Хлопчика виховували мама і дід – батько покинув родину, коли сину був 1 рік. Дитинство Василя щасливим не було – як писав Олесь Гончар, “його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний”. 

В школі майбутній поет вчився добре, попри те, що до неї доводилось йти пішки 9 кілометрів в один бік. Василь отримав золоту медаль і зміг самостійно вступити до Київського університету на факультет журналістики. Разом з ним навчалися майбутні митці Борис Олійник, Микола Сом, Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук.

В університеті Симоненко почав писати багато віршів та вступив до літературної спілки. Після отримання диплома Василь Симоненко працював у редакціях газет “Молодь Черкащини”, “Робітнича газета”, “Черкаська правда”. У редакції “Черкаської правди” познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсею. Згодом у родини народився син Олесь. Саме своєму сину Василь згодом присвятить один з найвідоміших віршів “Лебеді материнства”:

“Можна все на світі вибирати, сину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину”.

Хоча писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за його життя видано лише збірку лірики “Тиша і грім” (1962) і казку для дітей “Цар Плаксій та Лоскотон”. Допущені до друку твори поета проходили через радянську цензуру і “корегувалися” відповідно до комуністичної пропаганди.

Василь Симоненко – творчість поета-шістдесятника

Василь Симоненко прожив всього 28 років, з яких 10 років активно займався творчістю. За життя Симоненко написав сотні віршів. Офіційно друкувався поет неохоче, бо радянська влада вимагала від нього коригувати тексти. Більшість творів видавав самвидавом, завдяки чому і став відомим.

В своїх віршах окрім любові до Батьківщини часто критикував радянський устрій і ворогів української державності. Українська нація, був впевнений Симоненко – після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів – посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства.

“Народ мій є! Народ мій завжди буде! 

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є!

В його волячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!”

***

“Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю —

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти втекли на небо,

Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б’юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.”

Поряд із творами  громадянської та інтимної лірики з-під пера Симоненка виходять сатиричні епітафії, байки, він пише віршовані жарти й казки для дітей.

Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді. Його учасниками були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк й Василь Симоненко. Він брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних вечорах.  

Чому помер Василь Симоненко – побиття журналіста

Василь Симоненко помер у 28 років. Офіційної причиною його смерті є рак нирок. Проте існує версія, що Симоненка вбили, бо він “забагато знав”.

У 1962 році він разом із колегами Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця, де було поховано жертв розстрілів НКВС – на цвинтарях у Биківні, Лук’янівському та Васильківському кладовищах на Київщині. Це стало трагічною подією в його житті – його було взято на облік до КДБ.

Влітку того ж 1962 року владою було підлаштоване звіряче побиття Василя Симоненка на залізничній станції ім. Шевченка (м. Сміла) у Черкаській області. Того дня між буфетницею ресторану і Симоненком випадково спалахнула суперечка: за кілька хвилин до обідньої перерви продавчиня відмовилася продати цигарки. На обурення поета нагодилися двоє чергових міліціонерів. Коли Василь пред’явив редакційне посвідчення, правоохоронці безцеремонно скрутили журналісту руки й на очах натовпу потягли до вокзальної кімнати міліції, де жорстоко побили.

Знайомі письменника згадували, що після звільнення Симоненко почав скаржитися на болі внутрішніх органів. Навесні 1963 його стан погіршився, а у вересні поета госпіталізували. Лікарі діагностували рак нирок, а побої міліціонерів тільки прискорили розвиток хвороби.

Операція результатів не дала. 14 грудня 1963 року, у свої неповні 29 років, поет помер у черкаськiй лiкарнi. Під час похорону до рук друзів поета потрапили його щоденники й архів, але Симоненка в Україні не видаватимуть ще 15 років. У 1965-му поета висунуть на Шевченківську премію, однак отримає її Василь Симоненко лише через 30 років, в незалежній Україні – посмертно.

Василь Симоненко – цікаві факти з життя

Через 35 років після смерті в робочому кабінеті Василя Симоненка відкрили кімнату-музей. На столі лежать рукописи віршів, перо, стоїть машинка. Збоку – вішак із плащем і капелюхом, а на полиці шафи – підкова.